Згадуєте минулорічні канікули? Не можете згадати колір байдарки, на якій плавали та з ким ви тоді були? Нічого страшного, завжди можна переглянути зняте відео, фотографії чи запитати батьків. Ви також читаєте листівки, надіслані родині. Чи знаєте ви, що все це є роботою історика, а сімейні альбоми, зібрані дідусем і бабусею листівки, розповіді батьків чи, зрештою, ваші щоденники – не що інше, як історичні джерела? На основі зібраної в них інформації можна, наприклад, написати твір під заголовком «Спогади з моря/з гір», потенційно збагачуючи надбання історіографії будь-якої країни.
Саме цим займається професійний дослідник історії.
Саме цим займається професійний дослідник історії.
А що робити, коли необхідно зануритися в ті часи, коли люди не мали сучасних технологій, не робили фотографій, не записували відео і навіть не вміли писати.., Ви коли-небудь замислювалися, звідки ми знаємо, що на території Польщі розвивалося ремесло, що Мешко І був князем полян, яке вбрання одягнув король на коронацію і що винайшов Коперник.., Отож, про все це нам розповідають історичні джерела, Ми шукаємо їх скрізь – у землі й у всьому, що нас оточує, Цим займається наука археологія, На основі знайдених предметів, наприклад, знарядь праці чи виявлених поховань, вчені можуть відтворити вік цих артефактів, зовнішній вигляд людей, які тоді жили, та межі давніх поселень.
Основою наших історичних знань, однак, є т.зв, письмові джерела, до прикладу, найдавніша польська хроніка, яка, ймовірно, була складена в 112-1116 роках автором, ім’я якого ми не знаємо, звідси і його прізвисько – Галл Анонім, «Мешко, посівши трон, почав проявляти державницьке мислення [...], Зрештою він наказав одружитися з однією дуже доброю християнкою з Чехії, ім’я якій Дубровка», – читаємо в ній і звідси дізнаємо, що чеська принцеса стала дружиною польського князя, Однак не варто зосереджуватися лише на цій одній інформації, Ви ж самі знаєте, що людина може помилятися, Іноді також обманювати, Саме тому отриману інформацію необхідно перевіряти – насамперед, порівнюючи їх з іншими джерелами, наприклад, літописами сусідніх країн, Варто також запитати себе, чи автор літопису, щоденників, листів (бо усе це входить до розряду джерел) міг бути свідком тих подій, що він описував, Якщо ні, то звідки про все це він міг знати.., Відповіді на ці питання наближають нас до відкриття істини, а описаний метод називається критикою джерел.
Звичайно, є джерела, яким ми можемо повністю довіряти, Це документи, Вони не описували, а творили реальність, Є й такі, особливо пов’язані з мистецтвом, які вимагають особливої обережності, Якщо ж ми можемо довіряти портретам, припускаючи, що єдиним злочином художника було бажання прикрасити об’єкт, то до історичних, міфологічних, біблійних сцен тощо треба підходити з великою обережністю, Часто траплялося і трапляється, що художник представляв своїх героїв у сучасних для його періоду костюмах і декораціях, або зображав на картинах людей чи символи, яких там насправді не було, У мистецтві діють свої правила, Так, наприклад, було з картиною Яна Матейка під назвою «Люблінська унія», Художник зобразив на ній постаті Анни Ягеллонки, єпископа Станіслава Гозія, примаса Яна Ласького, хоча вони з різних причин не були присутні на цій церемонії, Використовуючи ці постаті як символи, він хотів донести до глядача певний ідеологічний смисл, Подібний прийом використовував відомий італійський художник Караваджо, який одягав євангельські постаті у барокові шати, наприклад, на картині «Покладення до гробу».
Словом, все, що походить із минулих століть, потенціально є історичним джерелом, Наскільки багато нам вдасться з цього засвоїти, залежатиме від нашої здатності ставити запитання та набутого критичного мислення, яке, щоправда, у повсякденному житті може заважати, але допомагає у навчанні.
Małgorzata Kowalczyk.
